Денис Васильович дуже хвилюється за своїх дітей. Спочатку вивіз їх за кордон, подалі від бойових дій. Однак, фінансові труднощі змусили їх повернутися в Україну.

Мені 41 рік. У мене є дружина і четверо дітей.

Зранку 24 лютого я почув звуки вибухів. Неподалік від нас знаходиться полігон, але мені не вірилося, що о п'ятій ранку там може щось відбуватися. Тоді я зайшов в інтернет і дізнався, що почалася війна. Мене досі шокує, що росія напала на Україну. Не розумію: за що, і чому таке ставлення до нашої держави.

Коли без грошей виїжджали у Швецію, було багато було труднощів. Дорога з дітьми – це найважче. Згодом ми все ж таки повернулися в Україну, але не до себе додому, а в Запоріжжя. У селі залишився брат дружини, він годує наших тварин.

Складно психологічно. В першу чергу хвилююся за дітей - шкода їх.

Мені здається, що війна не скінчиться, поки влада в руках путіна. Навіть якщо виженемо окупантів з наших територій, то ракети все одно літати будуть.

Хочу після війни жити, як раніше: виховувати дітей, працювати, бути впевненим у завтрашньому дні.