Алла Козлюк досі пам’ятає, як влітку 2023-го над їхнім селом низько пролетіли чотири російські ракети. Видно було навіть їхні розпізнавальні знаки на корпусі. Через 20 хвилин вона почула новину — влучили в столичну лікарню Охматдит. «Стоїш у дворі, дивишся в небо — і не знаєш, куди подітись. Воно летить просто над головою», — каже вона.

Згадує і падіння “шахеду” в їх селі. Алла не могла заснути: було передчуття. Лягла лише на кілька хвилин — і саме тоді струснуло. Зять побіг надвір — уламки впали за городами, в хатах посипалося скло. Донька встигла накрити собою малого онука. 

Та найгірші новини в громаді — це втрати. Один з загиблих на фронті  — племінник Алли, Ваня. Красень, 35 років, тільки-но пройшов підготовку — і загинув. «Зараз у вікно дивлюсь — ніби він має пробігти. А вже не пробіжить», — зітхає співрозмовниця.

Алла з донькою дотичні до волонтерських справ:  печуть пироги для військових — з маком, м’ясом, капустою: «Ми навіть прикрашали їх трояндами». Щонеділі Алла вона ставить свічку в церкві: «Щоб не просто закінчилася війна. А щоб була перемога. Бо інакше — за що ж наші хлопці полягли?».