Росіяни окупували південноукраїнське село і почали влаштовувати там «сафарі» на місцевих мешканців. Людям не лишалось нічого, як тікати з власних домівок

Ми жили в селі Новокарлівка. Жили нормально, я вже на пенсії. А як прийшли росіяни, ми ще пів року жили, потім тікали. Бо наше село на передовій. 

Ми по телевізору дізналися, що війна почалася. Не вірилося. А через тиждень до нас прийшли росіяни з автоматами і на техніці. І давай бити магазини, і нас!

Рашисти вчили своїх солдатів стріляти з автоматів по хатам. Неможливо було вийти на двір, стріляли кожен день, ми ховалися. Стріляли на огороді у нас - ями великі залишилися. Страшно, звісно, навіть згадувати це все.

Окупанти і зараз в хатах у нас живуть. Не знаю, що там з моєю домівкою. 

Ми заплатили, і нас чоловік вивіз на Пологи, а потім на Василівку. На кожному блокпості чіплялися до нас. Ми думали, що вже не випустять, але виїхали ще й дуже добре: тільки один день стояли. Бо там було страшне. Там в Василівці і вмирали люди, і дівчата народжували - там страшне було.

Від початку війни у всіх моїх рідних болячок добавилося. Все від нервів. Здоров’я багато пішло, дуже вплинуло і на здоров’я і на все. Страх великий був: ми і тут не могли лягти спати - постійно прислуховувались. Тепер не можна спати спокійно.

Я думаю, що у 2023 році все закінчиться. Ми збираємося на весну додому – надіємося, що нас звільнять. Не знаю, чи буде куди повертатися: хата вже навряд чи залишилася. Але дуже хочеться додому, та і односельчани додому збираються.