Савченко Юлія, студентка 1 курсу ВСП «Путивльський фаховий коледж Сумського національного аграрного університету»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Борисенко Ольга Леонтіївна

Війна. Моя історія

24 лютого 2022-го року моє життя, як і в усіх українців, назавжди розділилося на «до» та «після». Цього ранку російські війська здійснили масову повітряну атаку по всій території України та почали повномасштабний воєнний наступ. О 5:00 ранку до нашої з сестрою кімнати залетіла мама і сказала, що почався обстріл Харкова, почалася війна. Ці секунди я запам'ятаю на все життя.

Дивлячись ранкові новини, я не вірила, що це моя країна сьогодні. Я не можу описати свій внутрішній стан на той момент словами. Я тільки можу сказати, що сильно плакала.

Мама почала збирати найнеобхідніші речі, ліки, їжу, документи. Весь день ми провели перед телевізором, не відриваючись від новин. Тієї ночі був перший раз, коли мені було страшно лягати спати, я навіть лягла одягненою. Наступного дня я прокинулася через вибухи. Моє життя стало абсолютно іншим.  

Згодом після кожного звуку вибуху ми з родиною та нашим котом бігли у підвал. Кіт навіть перестав мурчати після пережитого стресу. В усі наступні дні я прокидалася й відразу чула ці звуки, звуки вибухів – зранку, вдень,  увечері, вночі!..

Одного дня я разом з мамою та сестрою сиділа на кухні. У цей момент над нашим будинком пролетів літак. Мене трусило, по тілу пробігли мурахи, а по щоках полилися сльози. Однієї ночі мама, вітчим, я та моя сестра прокинулися через сильний звук вибуху та яскраве світло. Це була ракета.

У той момент ми думали, що наше життя на цьому закінчиться. Нам було дуже страшно, а особливо – за маму, бо вона була вагітною.

Так ми потроху почали звикати до нового життя, життя під час війни. Після двох місяців з народження моєї молодшої сестрички наша родина прийняла рішення переїхати в більш безпечне місце, бо мама дуже боялася тепер ще й за новонароджену дитину. Це було непросте рішення, адже ми були змушені покинути свою домівку, залишити школу, друзів, рідних.

Ми переїхали із міста в село іншої області. У селі ми завели собі невелике господарство та садимо город. Тут я закінчила дев'ятий клас, вступила до коледжу на омріяну спеціальність.

Має наступити такий період, коли Росія зрозуміє що Україна – це держава, яку ніколи не побороти. Я знаю, я вірю, що ми обов'язково переможемо! Слава Україні! Віримо в ЗСУ!!!