Гончарова Марія, учениця 11 класу Рівненського ліцею №15 Рівненської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Давидюк Діана Павлівна

Моя Україна майбутнього

Я давно думала, що майбутнє - це літаючі машини, надземні дороги й надзвичайно розвинуті ґаджети, які допомагають зі всім, що тільки захочеш. Проте, подорослішавши, зрозуміла, що є дещо набагато важливіше, ніж прогрес техніки.

Майбутнє може бути й завтрашнім днем, і наступною годиною, і навіть наступною секундою. Ніколи не знаєш, що з тобою станеться через момент. І це жахає.

У наших реаліях навіть одна секунда майбутнього надзвичайно важлива, адже може змінити весь хід історії. Важливо те, що ми ніколи не можемо сказати напевне, хто саме зробить значний крок до різкого повороту подій.

Отже, кожен з нас вкладає частинку себе, своїх дій, своїх сил у перемогу чи то волонтерством, чи то боротьбою в гарячих точках, чи то донатом.. Усе й насправді може змінити одна гривня, один поштовх, один подих.

У моїй Україні майбутнього немає корупції, сміття на вулицях, бідності й війни. Усі люди живуть найкращим життям, і ніхто навіть не думає виїжджати за кордон, хіба тільки по роботі. Народ любить українські звичаї й цінує свою історію. Та найголовніше - НЕЗАЛЕЖНІ ми.

Рівень нашої освіти один з найвищих у світі, а медицина творить справжні дива. Українське мистецтво популярне в різних країнах, а культурна спадщина моєї Батьківщини визнана однією з найцінніших.

Саме такою я бачу свою країну майбутнього й робитиму все, що в моїх силах, аби Україна стала ще кращою.