Як це все було? Жахливо. Несподівано, по-перше, почалися вибухи на наших очах. Увечері новини дивилися. І раптом почалися прильоти. Чоловік був на дивані, син уже ліг відпочивати. Ми швидко документи схопили – і в підвал. Слава Богу, нас оминуло. Скло вибило, дах осколками побило. У нас у рамі тут залишився один осколок, і сама болванка зі снаряда прилетіла на подвір’я.

Синові 24 роки, він інвалід дитинства, зараз у нього перша група Б. Коли був перший наступ, у нього на десять днів взагалі мова віднялася. Він саме бачив ці вибухи та спалахи.

Нам сусіди допомагали та приїжджі. І без світла, і без хліба ми тут сиділи, і без води місяців зо два-три.

Я особисто намагаюся все забувати, але воно то є в пам’яті. Хоча уваги вже намагаюся не звертати й не концентруватися на цьому.