Коли у 2014 році почалася війна, було дуже страшно за дітей, за онуків. Одразу відчулося, що це дуже небезпечно для нашого життя. У нас у місті дуже сильно було чутно стрілянину. Коли я [це] чула, були такі розмови, що потрібно десь ховатися або виїжджати, або бомбосховище шукати, якщо раптом до нас прийдуть.

Не можу забути, коли Краматорськ страждав, Слов’янськ. Ми знаходилися поруч, коли гинули люди.

Але ми нікуди не переїжджали, терпіли все у своєму місті. Якби, звичайно, були воєнні дії, як у Слов’янську, ми б переїхали. Усе дуже позначилося на нашому здоров’ї, психіці, на нервах, на серці, тиску.

Зараз все одно відчувається напруга. Не відчуваєш себе в безпеці.

Щастя, коли немає війни, коли здоров’я є, коли діти і внуки в безпеці.

Ми навчилися бути врівноваженими, спокійними й вірити в спокійне майбутнє.