Мені зараз 40 років. Коли мені було 37, почалася війна. Коли були прильоти сильні, в мене аж коліна трусилися. Страшно дуже було і дитині, і мені. В тій квартирі, де ми жили, є пошкодження: вікна повилітали, стіна тріснула. У сусідній дім був приліт, і пошкодило мені житло. 

Ми цілу добу на Краматорському залізничному вокзалі ночували. Потім нам сказали, що його замінували. А згодом виявилося, що це жарт. 

Нас забрав евакуаційний потяг до Львова, і ми їхали уривками - зупинялись, тому що були обстріли. Через це ми довго їхали - майже три доби. 

Доїхали до Львова і шукали самі собі житло. Знайома мене поселила в себе вдома, тільки не у Львові, а в Луцьку. Я туди поїхала, і все добре було. 

Я виїхали до Німеччини, жила там два роки, а потім приїхали до міста Дніпра. У мене тут робота. Винаймаємо житло, виживаємо, як можемо. З кожної зарплати платимо за помешкання. 

Сподіваюся, що війна закінчиться нашою перемогою. Сподіваюся повернутись до своєї пошкодженої оселі, якщо це буде можливо, якщо вона вистоїть.