Під час страшного обстрілу один зі снарядів вибухнув у сусідньому городі. Наш будинок посічений осколками, вилетіли вікна, посікло дах. Ми з чоловіком були в цей час у будинку. У чоловіка від перенесеного стресу стався інфаркт. Він був чорнобилець, не витримав усього цього.
Ми довго чекали на швидку, бо швидких у нас тут не було. Машина їхала з Маріуполя. Не було мобільного зв'язку, щоб зателефонувати, ми довго шукали, як зателефонувати…
Онук Данило ніколи не бачив свого дідуся, він народився через півтора року після цієї трагедії. Залишити мене одну й виїхати дочка Анжела не може, але і залишатися їй з дитиною на передовій немає вже сил. Сходити на річку з малюком, погуляти неможливо – поля та ліси заміновані. Ті, хто про це не знав, підривалися й гинули. З початку військових дій у нас вже загинули дев'ятеро людей.
Роботи в селі немає, ми не знаємо, як прогодуватися. Була в нас корова і теля було, але я зараз не можу їх утримувати, тому взяла тільки курчат.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.