Я живу і працюю у Слов’янську. У перший день війни не розуміла, що відбувається. Почули з родиною вибухи з Краматорська.
Я нікуди не виїжджала. Дітей вивезла у західні регіони країни.
У 2014 році я також нікуди не виїжджала. Дитину вивозила до рідних, а сама залишалась вдома.
Зараз у мене є продукти, отримую гуманітарну допомогу. У місті дуже багато людей. Всі налякані, постійно прислуховуємось - чи щось летить.
Зараз для мене найголовніше – це вижити. Чекаю на завершення війни, щоб був мир і не гинули люди.