Я живу і працюю у Слов’янську. У перший день війни не розуміла, що відбувається. Почули з родиною вибухи з Краматорська. 

Я нікуди не виїжджала. Дітей вивезла у західні регіони країни. 

У 2014 році я також нікуди не виїжджала. Дитину вивозила до рідних, а сама залишалась вдома. 

Зараз у мене є продукти, отримую гуманітарну допомогу. У місті дуже багато людей. Всі налякані, постійно прислуховуємось - чи щось летить. 

Зараз для мене найголовніше – це вижити. Чекаю на завершення війни, щоб був мир і не гинули люди.