Обстріли почалися з першого дня війни. У місті не було газу й води, і жити ставало дедалі важче. Я вирішила виїхати до Дніпра на машині. Дорога була важкою: черги на трасі, затори, на блокпостах перевіряли документи. У місті довго шукали житло. Все було складно, і кожен день приносив тривогу. Після цього я повернулася до Донецької області, ближче до дому.

У Слов’янську досі прилітає, і страшно туди повертатися. Я не хочу виїжджати далі, хочеться залишитися поруч із рідними місцями.

Щодня я живу з надією на мир. Чекаю, щоб настав спокій, і щоб рідне місто знову стало безпечним для всіх.