Все життя я прожив у Бахмуті, і ніколи не думав, що колись місто, яке знаю з дитинства, опиниться в такому стані. Коли почалися обстріли, це був справжній жах. Світла, води й газу не було, продукти закінчувалися. У мій будинок влучали снаряди, уламки пролітали поруч, і жити там стало неможливо. 

Я виїхав у Дніпро з волонтерами на автобусі. Дружину я вже поховав у Дніпрі, і зараз залишився один. Мені дуже важко, хворію. 

Щодня я чекаю миру. Мрію, щоб війна закінчилася. Сподіваюсь ще повернутись до рідного міста. Шкода людей. Гинуть ні за що.