«У сина згоріла квартира з усіма речами, він встиг взяти лише ковдру»

Мені 62 роки. Я з чоловіком, донькою, сином, його дружиною і двома дітьми мешкала в Маріуполі.

Про початок війни дізналася на роботі. Усіх співробітників розпустили. Коли я йшла додому, помітила, що на вулицях багато людей. Біля банкоматів і магазинів утворилися великі черги.

У нашій квартирі було холодно через те, що вилетіли вікна після влучання трьох снарядів у будинок. Газ і воду вимкнули. Ми ходили по воду до джерел.

Готували їсти на вулиці під обстрілами – були загиблі. На наших очах загинули знайомі.

23 березня ми виїхали через Бердянськ і Василівку до Запоріжжя, а звідти – у Хмельницький. У сина згоріла квартира разом з усіма речами. Він встиг взяти лише ковдру. Добре, що всі живі залишилися.

Мій син – директор Маріупольського коледжу. Тільки-но він приїхав у Хмельницький, одразу відновив роботу навчального закладу, нарахував зарплату викладачам і стипендію студентам. Я продовжую працювати на обласний пенсійний фонд. Мені прислали комп’ютер з відповідною програмою.

Сподіваємося, що навесні війна закінчиться. Дуже хочемо повернутися в Маріуполь.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/