Мені зателефонувала донька і сказала, що почалась війна. Я забрав невістку з онукою до себе. Думав, що село бомбити не будуть. Виявилось, що помилявся. Саме біля Малої Токмачки росіяни зупинились, і почались обстріли. У селі розбите все, моє майно згоріло. Я до останнього допомагав військовим. Ми з дружиною їх годували.

Після масованого обстрілу, коли ракетами побило мою машину, дружина не витримала - у неї був стрес. Ми вирішили виїхати. 

Зараз я винаймаю квартиру в Запоріжжі. Нещодавно їздив додому. А там почався сильний обстріл - я ледь встиг виїхати. Мене постійно тягне додому. В Малій Токмачці я народився та хрестився. Ніде мені не буде так добре. Сподіваюсь, що скоро повернусь додому.