Ми жили в Пологівському районі. Я працювала медиком у селі, а чоловік — трактористом. Ранок 24 лютого ми зустріли біля телевізора: увімкнули й почули, що почалася війна. Та перша ніч була неймовірно тривожною, і, чесно кажучи, ці ночі лишаються такими й досі.

Росіяни зайшли в село, побули тиждень, поїхали, а згодом повернулися знову. Після чого у селі не стало світла, води, зв'язку. Ми навіть не знали, як зателефонувати рідним. 

Мій чоловік воював в Афганістані, він знає, що таке війна, тому ми розуміли: переносити це далі буде надто тяжко. Ми прийняли рішення виїхати.

Згодом дізналися від сусідів страшне: у наш дім заселилися росіяни. 

Вони вивезли звідти все, залишилися самі лише меблі. Мене найбільше шокує саме це — їхнє ставлення до нас, те, що вони з нами коять.

Зараз ми живемо разом із дітьми - так нам трохи легше. Роботи в мене немає, але війна, принаймні, не розбила нашу родину. Ми всі щиро віримо, що цього року війна закінчиться нашою перемогою.