Я з міста Костянтинівки Донецької області. Працюю економістом у стоматологічній поліклініці, маю двох дітей. У квітні ми переїхали в Полтаву, де живемо й зараз. Я працюю дистанційно, а діти вже пішли до другого класу. 

Мої батьки залишилися в рідному місті. У липні минулого року в їхній будинок був приліт. Вони все відновили, як могли, і продовжують там жити. Перед від’їздом я віддала всі залишки продуктів батькам.

Перший день війни запам’ятався як дуже страшний і моторошний. Була паніка: люди кинулися до банкоматів, на заправки та в магазини. Я вирішила виїжджати після того, як сталася трагедія на залізничному вокзалі в Краматорську.

Здоров’я батьків сильно погіршилося: у батька був інсульт, мама морально дуже пригнічена.

Загибель брата - це ще один страшний удар, який неможливо усвідомити.

Я мрію тільки про мир. Хочеться, щоб якомога швидше настала перемога. Мрію, щоб люди, які зараз воюють, залишилися живими та якнайшвидше повернулися до своїх рідних.