Чепела Любов, технолог, ХКТЕК

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Наше прикордонне село жило звичним, спокійним життям. Ранковий туман стелився над городами, а дитячий сміх лунав, мов пташиний щебіт, між хатами. Але одного дня тиша розсипалася, як тонке скло. Поряд почалися бої. Гул техніки, тривоги, вибухи - це стало новим фоном дитинства наших малюків. Допомоги не було. Магазини спорожніли, аптеки зачинені, а серця матерів стискалися від безсилля.

У селі - десятки дітей, і всі вони дивилися на нас, дорослих, як на останню надію. У мене троє власних, але в ту мить я відчула, що всі діти села - мої.

Не маючи броні, я вдягала сміливість, як щоденний одяг. Сідала за кермо, вирушала в невідомість, молячись, щоб вистачило пального й вистачило віри. Дорога була мов нитка між життям і страхом, але кожен раз, коли я поверталася з пакунками їжі, з ліками, з теплом, я бачила - не дарма.

Очі дітей світилися не лише від цукерок, які я привозила, а від того, що вони відчували: їх не залишили.

Кожен мішечок з крупами був як промінь сонця у сірому дні. Кожне обіймання мами - як молитва, що втілилася у дії. Сила допомоги - як ріка: починається з джерела, але з часом стає течією, яка здатна нести цілі береги. Для мене ця подія стала точкою відліку нового життя. Я більше не просто мама. Я - людина, яка знайшла себе у служінні іншим. У найтемніший час ми навчилися світити одне одному.