Я була вдома, коли почалась війна. Обстріли стали дуже частими. На дивування, одна аптека працювала, тож ліки були. Продукти я брала з запасів. Люди виїжджали з міста, я намагалась триматись. Потім росіяни почали бомбити з авіації, я виїхала також. 

В Охтирці з чоловіком винаймаємо житло. На роботу мене не беруть, а чоловік працює. У рідному селі залишилось двадцять стареньких людей, у яких немає дітей. Їм просто нікуди їхати. Сподіваюсь, вони виживуть, а я повернусь додому.