З початком війни в родині Оксани Олександрівни всі втратили роботу. Якби не допомога волонтерів і підсобне господарство, вони б, напевно, не вижили.

У 2014 році у нас так стріляли, що все тряслося. Як ми все це переживали! У підвалі сиділи у сестри всі разом з дітьми, маму стареньку з собою в підвал тягнули, всіх. Як починало літати це все перед нами, ми туди спускалися і сиділи, поки не вщухало.

Чоловік і син ще працювали до 2014 року в геологорозвідці, а у війну втратили роботу. Я до цього працювала тільки сезонно в таборі, і теж роботу втратила. На пенсію ми з чоловіком пішли, правда, за віком, нарахували нам те, на що встигли напрацювати. На зарплату ще хоча б якось жили більш-менш, а зараз нам не вистачає цих грошей. На продуктах економимо, а комуналку платимо. А діти взагалі сидять без роботи.

Город у нас 20 соток, але через вік нам його обробляти важко, а все одно не кидаємо.

Мрію, щоб мир відновився і робота у дітей була.