Найбільше Віра Никонюк страждає від того, що не може побачитися з дітьми. Навіть на похорон до батька їх пропустили з великими труднощами.

Я згадую довоєнний час, коли кругом була робота, в селі було багато молоді, дітей. А зараз роботи ніде немає, люди звідси мимоволі їдуть. Мої діти поїхали дуже далеко, чоловік помер, залишилася я сама.

Пам'ятаю, як снаряди летіли через нас, а ми сиділи в погребі з чоловіком. Тільки вийдемо, а вони знову починають стріляти. То в одну сторону летіло, то в іншу, а ми сиділи і тремтіли, бо хати підстрибували.

Коли чоловік помер, діти ніяк не могли на похорон потрапити, дві доби на КПП чергували. Приїхали з горем навпіл тільки вже після похорону.

Звичайно, була у нас гуманітарна допомога, це велика підтримка. Рінат Ахметов нам давав весь час продуктові набори. Спасибі йому.

Снаряди летіли над нашими головами в різні боки

Нещодавно знову було таке, що не дай Бог. Не по нас стріляли, але зовсім поряд.

Дуже хочеться, щоб був мир. Я мрію про той час, коли можна буде вільно поїхати до дітей.