У перший день війни я була вдома, у нас приватні будинки. Постраждав і мій будинок, і будинок дітей. Ми мешкаємо недалеко від селища Піски, і будинки тут не відновлені, так розбиті і стоять.

У перший день війни ми були під бомбардуванням 15 годин, ховалися в підвал. З нами тоді були дві дочки, онучка, її хлопець, сусідка і сусід. Із пережитого найбільше запам’яталося, як бомбили, як ховалися й не знали куди сховатися.

У перший день війни ми були під бомбардуванням 15 годин

Останнім часом у нас є транспорт. Раніше доводилося жити на одну мою пенсію. Не можу сказати, що відчуваємо себе в безпеці, все одно бомблять, спокою немає. Яка там безпека...

Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова й від інших організацій, але я не пам’ятаю яких. Звичайно, це зіграло велику роль для нас. Спочатку ми не могли звести кінці з кінцями, а там були хоч якісь крупи, іноді одяг.

Через війну змінилося ставлення до життя. Жили собі спокійно, мирно, мали будинок, господарство. А тепер позбулися всього на старості. Скільки того життя ще залишилося, але так і живемо...