Було дуже страшно, коли в перший день війни моя донька була далеко від мене. Одразу не стало світла та води. У перервах між обстрілами, чоловік шукав воду у місті.

25 лютого ми виїхали на Полтавщину, забрали з собою кішку. Їхати було страшно, але іншого виходу не було.

Зараз я живу у Дніпрі, на роботі я в простої. Сподіваюсь, Дніпро – остання евакуаційна точка. Майбутнього я поки не бачу. Як на мене, війна може закінчитись за рік.