Глазачева Олександра, 7 клас, Деражнянський ліцей №1 імені П.Стрілецького

Вчитель, що надихнув на написання есе - Скарженюк Галина Віталіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року - не просто дата. Це день, коли український народ встав на захист своєї землі, своєї свободи, свого майбутнього. Світ, у якому ми жили, змінився за мить. Російська армія, яка роками маскувала агресію словами про "братерство", показала справжнє лице ворога. Вони ступили на нашу землю, не з миром - з вогнем. Але вони недооцінили головне: в українському серці - воля, яка не підкорюється. Вони хотіли нас зламати, а натомість пробудили у нас непереможну силу.

Ми не тікаємо - ми боремося. Ми не схиляємо голови - ми тримаємо стрій. Коли падають ракети, ми підіймаємо прапор. Коли болить від втрат, ми ще міцніше тримаємо один одного за руки.

Бо ми - не просто люди. Ми - українці. Нація, що вміє любити і захищати, що береже рідну землю, як матір. Наші міста - це наші фортеці. Наші діти - наше майбутнє, заради якого ми стоїмо до кінця. Ця війна вклала в наші груди новий ритм - ритм боротьби, гідності та незламності. І ми переможемо. Бо за нами правда. За нами Бог. І за нами - Україна. У кожному вибуху, в кожному сліді війни на нашій землі - не лише руйнування, а й доказ сили. Це не лише фізична міць - це твердість духу, жар у серцях і впертість, що не дозволяє нам відступити.

Там, де інші могли б втратити надію, ми знаходимо нову віру. Бо ми не сумніваємось у своєму праві на перемогу.

Ворог намагається вразити наше тіло - будинки, дороги, станції, школи. Але він безсилий проти того, що не можна вбити снарядом - нашої гідності, національного характеру, глибокого відчуття, ким ми є. Цей шлях - не про страх і не про втечу. Це шлях стояти - навіть коли важко, навіть коли боляче. Кожен день під небом війни відкриває нам правду про нас самих. Ми не просто країна на карті - ми спільнота, що здатна об’єднатися заради майбутнього. Ми тримаємо стрій не лише за себе - а за тих, хто поруч, за тих, хто попереду, за тих, хто ще народиться на цій землі.

Світ дивиться на нас - і бачить не жертву, а силу. Ми не ведемо боротьбу лише за територію - ми боремося за цінності, за свободу бути собою. Цей вогонь не згасає, бо він палає в кожному серці.

І коли лунає наш Гімн, це не просто пісня. Це - клятва. Це - наш голос у тиші, наш поклик до дії. Це - обіцянка стояти до останнього подиху. Що б не трапилось, ми йдемо вперед. І кожен наш крок - це крок до неминучої перемоги. Бо ми маємо найголовніше: рідну землю, народ, якому немає рівних, і дух, що ніколи не скориться. Я відчуваю безмежну гордість за кожного українця, хто сьогодні стоїть на захисті нашої держави, не вагаючись віддати все заради свободи. Пишаюся волонтерами, які щодня працюють на перемогу, не чекаючи на подяку чи винагороду. Захоплююся тими, хто підтримує, допомагає, хто не залишився осторонь у найтемніші часи.

Ми - не просто жителі однієї країни. Ми - єдиний, згуртований народ. Від заходу до сходу, від півночі до півдня - ми разом. І саме в цьому наша незламна сила.

Ми будемо триматися до кінця, бо знаємо: перемога - не варіант, а неминучість. Ворог може атакувати наші будинки, інфраструктуру, намагатися залякати нас. Але він ніколи не знищить нашу волю, нашу ідентичність, нашу гідність. Ми боремося не тільки за землю - ми боремося за право бути собою, за майбутнє, за свободу. І кожна атака лише зміцнює нашу рішучість. Ми не народ, який здається. Ми народ, який бореться, творить і перемагає. У наших руках - не лише зброя, у наших серцях - істина. А це - наймогутніша зброя, що веде нас до перемоги. І ми її здобудемо. Відбудуємо з руїн усе, відновимо з новою енергією, з новими надіями, з вірою в завтрашній день. Бо наша сила - в єдності. Наша опора - у правді. А наш шлях - у перемозі.