Мені 61 рік. Я жила з чоловіком у місті Пологи Запорізької області. У нас є діти й онуки. 

Десятого березня місто опинилося в окупації. З’явилося багато ворожої техніки. Щодня кружляли літаки, лунали вибухи, руйнувалися житлові будинки. У нашу квартиру влучив снаряд – вибив вікно і зруйнував стіну. 

Росіяни вбивали людей. Молодий хлопець йшов до матері – його розстріляли. Розстрілювали й тих, хто просто стояв біля двору чи їхав по вулиці на автомобілі. 

Ми з чоловіком, донькою і внучкою виїхали до Запоріжжя. Нас зворушило ставлення волонтерів. Вони щиро співчували нам. Ми не взяли з собою речей. У гуманітарних центрах отримали одяг і постіль. 

Усі наші рідні залишилися в Україні. Роз’їхалися по різних містах. Ми з чоловіком не захотіли їхати далеко від дому. Надіємося, що війна скоро закінчиться. Хочемо повернутися додому й відремонтувати квартиру. Думаю, що після перемоги все буде добре.