Мені 84 роки. Я жила в селі Давидів Брід Бериславського району Херсонської області. Коли почалася війна, прийшли російські військові й розмістилися в будівлі сільської ради і на колишньому колгоспному дворі. Я живу напроти школи. У ній також жили окупанти, а біля мого будинку стояли то бронетранспортери, то танки. Я не могла вийти з дому. На город прилетіло два снаряди – дах будинку впав. Сусідська хата зруйнована. 

Подвір’я школи було таким гарним, а вони своєю технікою викорчували квіти й повалили дерева. Палили багаття – дим йшов у мій двір. Пограбували магазини. Забирали у людей автомобілі й велосипеди.

Росіяни навіть на кладовище нікого не пускали. Загиблих хоронили у дворах. Мій племінник підірвався на міні, коли повернувся у село. 

У центр міста привозили гуманітарну допомогу. Я лише один раз ходила по неї. Щоб пройти по вулиці, потрібно було питати дозволу в окупантів.

Коли впав дах, я перейшла до однієї жінки, що мешкала на іншій вулиці села. Перед від’їздом хотіла забрати деякі речі. Однак коли повернулася, побачила, що всі будинки на нашій вулиці розбиті.

Я найняла автомобіль і виїхала до доньки й онучки у Кривий Ріг. Надіюся, що війна закінчиться у цьому році.