Ольга Михайлівна до 20 березня залишалася в окупованому Маріуполі. Разом з сином-підлітком під обстрілами ходила по воду, бо боялася залишати його одного. Виїхати вона наважилася після того, як її квартира згоріла від влучання снаряда

Ми з сином живемо зараз у Броварах, а батьки залишилися в Маріуполі. 

Я довго не могла повірити в те, що почалася війна, поки на роботі не сказали, що завод закривають.

У нас був запас їжі, нам вистачало. Дитина їла, а я так нервувала, що не могла – схудла на 10 кілограмів. По воду ходила під обстрілами до криниці. Сина боялася залишати одного, тому брала його з собою. А потім, коли у нашу квартиру влучив снаряд і вона згоріла, ми з подругою, у якої була така ж ситуація, не витримали і вирішили вибиратися з міста.

Виїжджали на автомобілі 20 березня. Дуже боялися пробити колеса, бо вся дорога була в уламках.

Дітям очі закривали, щоб вони не бачили того, що відбувалося навколо.

Складно було знаходитися в окупованому Бердянську, бо багато тамтешніх людей підтримувало росію. Ми не могли нічого сказати і навіть слухати в авто ту музику, яка подобається. Побули там до травня, а потім волонтери допомогли нам доїхати до Запоріжжя. У Дніпрі місяць жили, зрештою приїхали в Бровари. Тут живуть родичі мого колишнього чоловіка.

Зараз не працюю, бо не можу залишити сина одного вдома. Моєму хлопчику 11 років, він навчається онлайн. У нашому домі все на електриці, тому він самостійно навіть їсти собі підігріти не може. 

Хочеться, щоб скоріше закінчилася війна. Думаю, що це трапиться навесні 2023 року і в нас буде мирне майбутнє.