Мені 41 рік. Я жила в селі у Миколаївській області. Маю трьох дітей. 24 лютого почався день з того, що син-студент з Миколаєва зателефонував і сказав, що почалася війна. Чоловік поїхав, забрав його і ще дітей, які виходили з Миколаєва. 

Коли зайшли російські війська до Снігурівки та почали обстрілювати наше село. Влучило в будинок, і ми власним транспортом полями виїхали в Кривий Ріг, а звідти поїхали в Хмельницький. Спочатку виїхала я зі свекрухою, а потім чоловік повертався і вивозив родичів, дітей.

Волонтери допомагали нам всюди: і у Кривому Розі, і в Хмельницькому, і до села привозили допомогу. Фонд Ріната Ахметова допомагав, ще багато фондів допомагали.

Обстріли ведуться не по військових об’єктах, а по мирному населенню. Шокувало, коли обстрілювали колони людей, які виїжджали. У нас в селі немає військових об’єктів, і воєнних у нас не було, але все одно село розбили. Зараз люди деякі повертаються, відновлюють. А ще з тими подіями, що були на Пасху в Снігурівці, то люди знову виїхали.

Мені здається, що скоро війна має закінчитися. Так хочеться повернутися додому!