Мені 44 роки. Жила з чоловіком у селі Старовірівка Куп’янського району Харківської області. У перший день війни чоловік був на роботі в селищі Шевченкове. Увечері повернувся додому потягом, а наступного дня потяги вже не ходили. 

Про повномасштабне вторгнення я дізналася від сусідки. На початку війни у селі з’явилося багато російських військових і їхньої техніки. Якось один окупант наставив на нас автомат. Після цього ми виїхали в Сумську область до родичів. 

Як від’їжджали, у Старовірівці вже не було води і світла. Мости вибухали. Кружляли літаки й скидали бомби.

Біля річки був російський блокпост. Нас ретельно не перевіряли. За річкою нас зустрів Червоний Хрест і довіз до селища Печеніги. Звідти ми доїхали на евакуаційному автобусі до Харкова. Там переночували у друга. Вранці сіли на евакуаційний потяг до Сум. Звідти поїхали в Лебедин, де мешкаємо досі.