Мені 69 років, я пенсіонерка. Жила в Маріуполі, поки не почалася війна. То був просто жах. Взагалі, ці дні краще не згадувати. Будинок наш цілий залишився, тільки вікна вилетіли. Але самі розумієте: пів року там перебувати… Там страшне робилося. Одним словом, тяжко навіть згадувати. Не було ні води, ні світла. Ходили до джерела. Нічого не було, взагалі - нуль. 

Добре, що в нас джерело було внизу, і ми там набирали воду. На багатті готували їжу.

На початку липня мене знайомі забрали машиною, і я з ними виїхала. Вибиралися під обстрілами. Наразі у моїй квартирі кицька живе, її сусідка годує. Мій син служить у Лимані, а чоловік помер ще у 2001 році.

Я поки що нічого не знаю і не бачу, як усе буде далі. Хочеться миру і повернення до Маріуполя.