Під звуки автоматних пострілів мешканці Охтирки сиділи у підвалах

Я була в будинку. Почула автоматні постріли. Спочатку не зрозуміла, що то таке, вийшла на город – і зрозуміла, що автомати. Потім почали снаряди через дім літати, і я спустилася до підвалу.

Потім нам допомагали, хліб привозили і продукти. Наші бізнесмени, які мали магазини, роздавали хліб на вулиці. Ще фонди допомагали. І Фонд Ріната Ахметова. Ми дуже вдячні!

Але у нашій душі оселився страх за дітей, біль за країну, за те, що вона беззахисна, в нас немає нічого. Були і ракети, і решта, а тепер незрозуміло, чим захищатися.

Але ми вистояли, хоча дуже шкода, що гинуть молоді хлопці, чиї-то сини, гинуть діти, зруйновані міста, будинки. Це дуже боляче. Усім було дуже страшно, всі переживали одне за одного, це неможливо висловити.

Бог його знає, коли це все закінчиться. Хотілося б, звісно, щоб раніше. Можливо, цього року війна і закінчиться.