Спочатку ми думали, що це навчання. Але коли полетіли літаки, зрозуміли, що почалась війна. Зараз у місті немає ні світла, ні води, ні газу. У нас був басейн, там брали воду.

Люди залишились без житла з мінімальною пенсією, як і ми. У нас все вилетіло у будинку, коли поряд впав снаряд. Я сподівалась, що буде краще, але ставало ще гірше.

Я вирішила виїжджати, а чоловік не захотів. Я виїхала з волонтерами. Чоловік залишився під обстрілами в Оріхові. Іноді ми зв’язуємось. Ми живемо у Запоріжжі у гуртожитку.

Приємних моментів за час війни майже не було. Майбутнього я не бачу. Намагаюсь тримати себе в руках, але без психолога не виходить. Сподіваюсь на краще: що всі будуть живі, а я повернусь додому.