«У нас постійно стріляють щоранку»

Наталя Іванівна не бачила своїх дочок й онуків майже два роки. Вони залишилися по інший бік лінії розмежування. У її будинку є руйнація, і досі навколо неспокійно. Мирні жителі бояться повторення активної фази війни.

Перший день війни пам’ятаю. Удома ми були. Ми живемо від Донецька недалеко, біля села Піски, в трьох кілометрах. Почали стріляти дуже десь у липні 2014-го, потім все сильніше і сильніше. Уже почалися руйнування восени-взимку.

Будинок тричі в нас був пошкоджений. Літня кухня, будинок, будівлі у дворі. У січні вже дуже почали по нас стріляти, і в 2016 році ще сильно стріляли.

Ми в підвалі сиділи. І без світла сиділи, і без газу півтора року сиділи. Харчувалися всухом’ятку. Нікуди не виїжджали. Чоловік мій постійно був, а ми з донькою трошки в Дружківці побули в сестри двоюрідної.

У Донецьку моя друга донька живе. Я не бачила її більше ніж півтора року. У неї двоє синів, моїх онуків. Ми не можемо туди поїхати. Навіть якби через Росію я захотіла поїхати, то мене б перевізник у машину не посадив, бо в мене немає адресної довідки, що я в Донецьку проживаю.

У нас постійно стріляють щоранку. Піски поруч, там стрілянина постійно відбувається.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/