Я проживаю у Снігурівці вже 55 років. За фахом - вчитель української мови і літератури. Зараз живу із дочкою. До нас агресори зайшли двадцять шостого березня.  

Магазини закрились,  люди почали виїжджати, залишились ми одні. Наш агроном, Сергій Георгійович, залишився з нами. Він нам допомагав у всьому. На складах лежав посівний ячмінь, і Сергій Георгійович вирішив дати людям 200 кілограм зерна. Сказав, що буде видавати всім, так як усім треба вижити, і ми йому дуже вдячні. Світла у нас не було – так він включав генератор, який знаходився на току. Ходили люди - заряджали телефони. 

Коли отримали першу хлібинку, люди були дуже раді! Притискали хліб до грудей і казали: «Це вже перший хліб війни». І коли наші люди почали евакуюватися, то підійшли до мене і попросили, щоб я написала замітку у газету за нашого Сергія. Він нам допоміг вижити, і я йому і вклоняюсь, і дякую від всіх наших жителів. Батьки виростили хорошого сина, а  школа виростила його чесною, порядною людиною. 

Наша Снігурівка була на лінії фронту між Херсонською і Миколаївською областями. 

З обох сторін ми завжди бачили і чули вибухи. Над нами літали ракети і з однієї, і з іншої сторони. Нам страшно було вийти на вулицю, на город, бо можна було попасти під страшний обстріл. Оце було саме страшне. Ночі були неспокійні, було дуже страшно.

Потерпіли у нас будинки, розбитий Будинок культури, сільська рада, баня, яка в нас була з тих часів, а  особливо - наша вулиця Шевченка. У тут повибивало вікна, величезні ями, діти до цих пір бігають, збирають ті частинки, які залишилися. Є хати повністю без вікон. Постраждали добре. 

Я ішла до сусідніх будинків - несла собачкам їсти, і коли вийшла на центральну вулицю, то побачила, що йдуть наші бійці з прапорами України і чорно-червоними. Люди вийшли. Ну, вони просто пройшли і пішли в сусіднє село. А пізніше прийшли солдати і почепити у нас український прапор, і люди позбігалися, зустрічали. Це для нас дуже велика була перемога і  велике щастя й радість. А зараз я не можу сказати, що ми спокійно живемо. Ми недалеко знаходимося від  Херсона - день і ніч чуємо вибухи.

Я б хотіла, щоб швидше настала перемога, і щоб ми знову спали  спокійно, щоб наші діти і онуки не знали такої біди, щоб все стало на свої місця. І велика подяка Рінату Ахметову - він нам дуже допомагав і допомагає.