До війни я міг вільно пересуватися до родичів, майже всі живуть в Донецькій і Луганській областях. Зараз у мене такої можливості немає. У нас тут було справжнє пекло. Мій будинок тремтів, мама сиділа в будинку і плакала, що такого навіть при німцях не було. Мамі 90 років.
Під час обстрілів у мене розбили дах в гаражі. Але це дурниця, я вже все відремонтував. Після попадання снаряда у сусідів згорів новий будинок, там нічого не залишилося.
На щастя, вже так не стріляють, як раніше. Вбило мого друга, не хочеться і згадувати. Хочеться забути, коли стріляли, коли були вибухи. Я захворів, у мене онкологія, а потім почали турбувати ще й нирки. Тепер працюю тільки на аптеку.
Мрію, щоб все було мирно, щоб я зміг вільно поїхати до брата і сестри, які проживають на тій стороні.
.png "Імена")
