Зараз я проживаю одна. Один син ще за часів перебудови поїхав на роботу в Москву, там одружився, так і залишився. Інший син помер у 2010 році.

До війни жила нормально, працювала начальником відділу на шахті, у мене 49 років стажу. Під час військових дій нікуди не їхала, залишалася тут.

Бомбардування почалися у нас ще в 2014 році. Ми стали ховатися в погребах, хто де. У сусіда був великий місткий льох, під час обстрілів всі бігали до нього, але в кінці 2014 року він помер. У нас у дворі теж падав снаряд, в будинок полетіли осколки. Це було дуже страшно. Я подивилася у вікно, а там був великий вогонь.

Гуманітарна допомога дала нам можливість вижити

Війна змінила всіх, в тому числі і мене. До дітей поїхати не можу, живу на самоті. Війна розкидала рідних, якби не військові дії, ми жили б усі разом.

Я отримувала гуманітарну допомогу, спасибі всім, хто нам допомагав. Вона грала велику роль, нам дали можливість вижити. Продукти харчування - це найголовніше. Перший відгукнувся Фонд Ріната Ахметова, ми його дякували і молилися за нього. Потім нам давали допомогу від церкви, допомагали й інші благодійні організації.

Під час війни у мене стався інсульт. Мені хочеться забути все, і щоб більше не було війни. Найстрашніше, що вже другий рік я не можу піти на кладовище до сина, все закрито.