Я тут народився та прожив усе життя. З десяти років працював, потім пішов до армії та служив у прикордонних військах. Після армії працював у колгоспі, у мене 54 роки стажу, був парторгом.

Ми живемо на лінії зіткнення, за роки війни часто доводилося ховатися у підвалі. У нас сильно бомбили, горіли поля, було зруйновано будинки. Було страшно, але ми пережили все.

Через війну життя сильно змінилося. У мого брата дві дочки живуть у Докучаєвську, а він у Новотроїцькому. Раніше ми пішки ходили до них у гості, а тепер не пускають, треба проїхати дві з половиною тисячі кілометрів. Люди не можуть поїхати навіть на похорон до рідних.

Я отримував допомогу від Червоного Хреста, давали побутову хімію та гроші на вугілля. Часто допомагав Фонд Ріната Ахметова.

Доводилося кілька днів сидіти без світла. Зараз я лежу без обох ніг; відрізали, щоби не було гангрени, а дружина втратила пам'ять.

Мрію, щоби всі спали спокійно, була гідна зарплата і люди жили щасливо.