Я з Миколаївської області, з села Лимани. До російського вторгнення ми гарно жили, працювали. Але під час війни я втратила роботу. Бомбили нас сильно, ми сиділи в підвалах.
У нас перед домом касетна бомба впала. Вікна посипалися, дах побило. Дуже страшно було. Тоді ми й виїхали.
Виїжджати було не дуже важко, просто було тяжко на душі. Я багато плакала, прощалася з батьками, не знала, чи побачимося ми ще. Дім було важко покидати.
Ми недовго були відсутні. Повернулися. Я проживаю з сином. Він навчається в технікумі онлайн. Зараз я знайшла нову роботу. Я державний службовець.
Приємно, що люди об’єдналися й допомагали одне одному, підтримували. Допомогли нам виїхати. Потім ми проживали в селі. Там нас ніхто не кинув: привозили допомогу, продукти. Ми дякуємо всім, хто нас підтримав. Голодні ми точно не були.
У нас зараз одна мрія: мирне небо, перемога і зустріч із рідними.