Я - соціальний працівник в місті Дружківці. Одна виховую трьох дітей. Чоловік помер шість років тому, то з дітьми було дуже страшно.

Це було о п’ятій ранку. У нас є перша школа, і перед школою бахнуло. Потім я йшла на роботу, і в сторону Краматорського аеропорту бахнуло. Було дуже страшно!

Сину ще 11 років. Ми залишилися в місті. Тут тривожно. У нас є облаштований підвал: коли сирена, ми туди спускаємося. Я працюю офіційно, ми нікуди не виїжджали, живемо у своєму будинку. Сиділи тут.

Було дуже важко. Варили зі шкурок курки суп, бо в перші дні не було навіть що їсти. Було таке, що газу не було, продуктів не вистачало.

Психологічні проблеми були, але я ходжу в церкву, молюсь, і мені стає легше.

Хочеться, щоб скоріше все закінчилося, щоб дитина моя пішла в школу, сиділа за партою, навчалася, отримала освіту.