В перший день війни я вдома була, я на пенсії. Чула вибухи, була в шоці. Ми в двоповерхівці живемо. По-перше, газ виключили, дуже незручно без газу. Добре хоч світло було. Зараз опалення включили, а світло коли виключають - і опалення відключать, стає холодно, і їсти не приготуєш. 

На початку війни був ажіотаж, купували, хто що міг. Зараз усе налагодилося. І ліки підвозять, і все, що потрібно, можна купити. Гуманітарної допомоги було дуже багато літом і восени. З нашого двору як хтось щось почує - всім займали чергу. Зараз залишилася одна допомога - від мера міста.

Коли були обстріли саме по Краматорську, причому від нас недалеко, над головою в нас ракети розривалися - це було жахливо. 

У нас немає сховищ, але всі кажуть, щоб ми ховалися. Якщо де буде приліт, виходити нікуди, крім своєї хати. Ми постійно були вдома. 

Багато знайомих повернулися до Краматорська, та й по людях видно, що в місті жителів додалося. Я б хотіла, щоб війна якомога скоріше закінчилася. Жалко хлопців. такі хлопці гинуть… 

Саме головне – щоб для простої людини була робота, їжа, було тепло, світло і вода. Ми, може, раніше не помічали. Щоб усі зручності були, щоб заводи працювали.