Я з Пологівського району. Ми жили до квітня вдома, а у квітні виїхали з зони бойових дій. Мені 54 роки. Наразі в Запоріжжі. Для мене роботи майже немає: то потрібен досвід, то вік уже не той. За моєю професією водія працевлаштуватися важко. 

Найстрашніше – це обстріли. Шокувало те, що в село ракети прилітали, домівки руйнувалися. Загалом війна шокувала. Наш будинок зазнав руйнувань, хоч і незначних.

Найважче те, що ми не вдома і не знаємо, коли повернемося. Звісно, там нам усього не вистачало. З 2 березня не стало світла, бо мережу десь перебили. Не стало води. Якщо мали можливість, то запускали генератор і качали її. Я зараз їжджу додому й приводжу сусідам воду, які там залишилися. Зараз дуже важко. Ще гуманітарну допомогу передаємо.

Хотілося б, щоб війна закінчилася, щоб ми повернулися додому, налагоджували життя, відбудовували домівку.