Я з Донецької області, з міста Білозерського. Пенсіонер, колишній шахтар. Мені 65 років. Я нікуди не виїжджав. Діти тут залишилися, і ми тут. 

У нас тут не бомбили, ми все почули в новинах. На початку було трохи проблемно, але недовго, а тоді все налагодилося, і зараз уже більш-менш. 

Воду нам провели з іншого місця, бо Карлівку розбомбили. Гуманітарну допомогу дають, воду очищену дають безкоштовно.

У нас місто невелике, 17 тисяч населення, але тричі прилітало і до нас. Це, звичайно, був шок. А взагалі ми - периферія, і нам не дуже дістається в порівнянні, наприклад, з Краматорськом, Покровськом, Костянтинівкою.

Вижити допомагає оптимізм. Зараз важко думати про майбутнє. Надіємося, що все буде добре і ми переможемо.