Я народився в Слов'янську, тут все життя і прожив. Мені зробили операцію і я переїхав у Львів, а через рік прийшлося повернутися в Слов'янськ на допомогу своїй жінці. Їй дуже з годами погано стає - в неї катаракта. Вже зробили на лівому оці операцію, а тепер ще потрібно на другому. Ну, ми пенсіонери - нам потрібно ще підзбирати трішки грошей. 

Зараз в Слов’янську бубухають потроху, тож ми часто бігаємо в підвал. Ми в приватному будинку живемо. 

Я з 38-го року народження, помню ще, коли німці зайшли. Я був маленький, проте запам'ятав надовго. У нас теж був приватний дім. Я зранку вийшов у садок, а німець пиляє наше дерево, щоб танк замаскувати. І тут офіцер прийшов і кричить: «Найн-найн!». І німець перестав пиляти дерево. А тепер я дивлюсь, як русьскі знущаються над нашим народом, як людей убивають. 

Он, коли в Краматорську люди зібралися на залізничному вокзалі, щоб виїжджати, і туди прилетіло - більше 30 чоловік загинуло одразу.  

Коли ми виїжджали зі Слов'янська, то нас атакували ракетою. Довелося потягу зупинитися. Зачекали там якийсь час, а потім знову поїхали - оце так я добирався до Львова. Звичайно жах. Мене вразило, що по потягу б’ють ракетами, убивають мирних людей.

А коли закінчиться війна - сказати дуже складно. Може закінчитись або в будь-який момент, або ще може 15 років продовжуватися. Будемо сподіватись, що вона закінчиться скоріше. Дякуємо Фонду Ріната Ахметова за допомогу. Ніхто так багато людям не допомагає, як він. Ми йому дуже вдячні.