Я з Луганської області, з міста Сватового. Мені 29 років. Ми виїхали з окупації в травні 2022 року.
О п’ятій ранку був сильний вибух. Ми жили недалеко від кордону, за 60 кілометрів. Нам усе стало зрозуміло з самого початку. У нашому місті боїв не було, нас просто окупували – і все. З харчами і медикаментами були проблеми, а вода у нас своя.
Кожен виїжджав, як міг. Важко було вибратися. Ми тільки з четвертої спроби виїхали через Харківську область.
Ми з дружиною і дітьми кинули авто на тій стороні, щоб перейти на територію, підконтрольну Україні. Бо можна було тільки пішки вийти, машиною не випускали. Зараз ми в Харкові.
Більшість рідних і близьких залишилися на тій стороні. Спілкування є, але нечасто. Та й не завжди є така можливість.
Важко все спочатку починати, з нуля. Підтримка була досить відчутною за весь той час, коли ми виїхали. І від людей, і від громадських організацій. Ми і від Фонду Ріната Ахметова отримували гуманітарну допомогу.
Мрію повернутися додому, зустрітися з рідними, близькими. А найголовніша мрія – щоб усе це закінчилося.
