Дзаурова Анастасія

Краснокутський ліцей №2 Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області

Учениця 10 класу

Учитель, що надихнув на написання есе: Скляр Валентина Олексіївна

Чому бути українкою — це моя суперсила

Я пишаюся тиv, що я українка! Народилася і проживаю в Україні з народження. Українцями є мої батьки, дудусі, бабусі.

Моя суперсила полягає в тому, що я поважаю традиції і побут свого народу, захоплююся його історією, розмовляю рідною мовою – однією із наймилозвучніших і найкрасивіших мов світу, милуюся краєвидами рідного краю.

Я ще дитина,  учениця 10 класу, але мене проймає гордість за все українське. Жодна країна не має подібного прапора, який би символізував золотокосі лани та безмежне чисте голубе небо. Коли я дивлюся на прапор, то уявляю себе, а поряд мільйонів українців, які як ті соняхи, тягнуть голівки до неба, насолоджуючись його блакиттю. За нами майбутнє держави!

У моєї країни героїчна історія боротьби за волю і незалежність, починаючи з періоду козаччини. Я – патріотка, пишаюся тим, що я – українка. Мою душу переповнює невимовна гордість за свій народ, нашу історію та Героїв, які в різні часи боролися за волю і суверенітет держави. Згадати хоча б утиски царської Росії, Валуєвський та Емські укази, Крути, Помаранчеву революцію, події лютого 2014 року...

Суперсила українського народу і в тому, що ми є нащадками Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Григорія Сковороди. Адже на прикладах їх героїв ми виховуємо себе.

Переконана, що бути українкою чи українцем – це стан душі… Бути українкою - це поважати інших, мати добре серце та щиру душу, незламну віру у свою країну, відчувати гордість, що тут народився і живеш. Своє майбутнє я не уявляю деінде.

Інколи я задаю собі питання: у нас є все, щоб відчувати суперсилу! Але є одне але… Ми маємо «поганого» сусіда, який, як той коршун, увірвався на нашу територію, нівечить наші землі, перетворючи пам’ятки культури і архітектури в руїни: вбиває мирних людей, часом цинічно і підступно, випускаючи свої ракети вночі, коли люди сплять…

Можу з упевненістю сказати, що ця війна зробила українців ще більшими українцями. Ми стали відчувати в стократ більшу суперсилу,  стали більш сильними духом, ріднішими – спільне горе нас об’єднало єдиною метою – ПЕРЕМОГОЮ!!!

З перших днів війни стояли черги біля війсккоматів. Багато добровольців, часом молодих хлопців, які ще рік – два назад сиділи за шкільною партою, не роздумуючи, без вагань стали на захист Батьківщини. Вони не жаліли ні сил, ні здоров’я, жертвували найціннішим – ЖИТТЯМ…І продовжують це робити до повної перемоги. Я низько вклоняюся нашим Героям, завдяки яким ми ще більше відчуваємо суперсилу не лише свою, а всіх українців.

Переконана, що моя суперсила сьогодні у тому, що я прагну поводитися так, щоб за мене не соромно було батькам, вчителям і самій собі. Навчаюся, щоб надалі ці знання знадобилися моїй державі в нелегкі часи післявоєнної відбудови. Беру активну участь у благодійних акціях, вилучені кошти з яких ідуть на  потреби ЗСУ.

Відвідуючи місто Харків, дивуюся, як люди, переживши такі страхіття, особливо мешканці Північної Салтівки, окраїн міста – так швидко наводять лад у місті, саджають клумби, розбирають завали, вивозять сміття, рятують життя тварин з Фельдман Екопарку та багато іншого…  А деякі будинки вже геть відремонтовані. Що керує цими людьми? Звісно, безмежна любов до Батьківщини та незламна віра в перемогу.

Суперсила українців зростає щодня, коли ми бачимо, що нас підтримує майже увесь світ.

Українці зрозуміли, що головна наша суперсила в єдності, що це наша держава і ми нікому її не віддамо.

Я – українка, заявляю про це гордо, з високо піднятою головою. Переконана, що скоро Україна переможе і матиме світлий шлях розвитку. Я живу цими думками, чекаю цієї миті щохвилини, щосекундно... Обіцяю робити все, щоб і мої діти щиро любили Україну і не мали ні краплі сумніву в душі, що їх Батьківщина – найкраща, найдостойніша, непереможна! Щоб ніколи не повторилося це жахіття – війна!