Я нікуди не виїжджала з Краматорська. Від початку війни втратила роботу. Місто обстрілюють снарядами та ракетами. Перші місяці не було води та газу. Я набирала воду в колодязі. Аптеки не працювали, тяжко було з ліками. Мій вітчим не пересувається, я за ним доглядаю. Мене шокують обстріли. Прилітало поряд з моїм будинком, дитина дуже тоді злякалась. Тяжко про це говорити…

У моїй родині загинуло троє молодих хлопців. Це для мене жах. 

Єдине, що втішає сьогодні, - підтримка небайдужих. Раз на тиждень у Краматорську видають хліб. Для мене це суттєва підтримка, бо грошей не вистачає. Я дуже хочу, аби всі повернулись додому живими. Сподіваюсь на мир найближчим часом.