У 2014 році я виїхала з Луганської області до Тернівки. Тоді вже були сильні обстріли. Води та світла у місті не було. З чоловіком тікали, куди бачили. Квартиру моєї доньки розбило снарядами. Вона з онуком також виїхала. Зараз йому вже десять років. Життя онука триває на війні.

Мені шкода, що у нього не було нормального дитинства. 

За весь час війни мені ніхто не допомагав. Чоловік вже помер. Мама була в окупації. Коли її не стало, я не змогла потрапити на похорон. Зараз мені дуже важко виживати на пенсію. Підтримки ніякої немає. Я постійно в стресі, рятують лише пігулки. Дуже чекаю миру. Поки що моя квартира на Луганщині ціла. Дуже хочу повернутись додому.