На пенсії я не сиділа вдома - постійно працювала. Думала, на старості років буду спокійно жити. Почались обстріли, і я вимушена була піти до підвалу школи. Там було багато людей. Всі були налякані, мені було шкода діточок. За що їм дісталось таке дитинство?

Я виїжджала з міста евакуаційним автобусом. Ледь встигла до масованого обстрілу, який стався згодом. У місті коїлось щось страшне. 

Спочатку я приїхала до Львова. До мене там добре ставились, годували та надавали гуманітарну допомогу. Потім мені сказали, щоб я виселялась. Тож приїхала до Павлограда. 

Я хочу повернутись додому. Кремінна зараз зруйнована, але я готова відновити власне житло. Чекаю миру та завершення війни. Сподіваюсь, не доведеться більше нікуди тікати.