Після початку війни росіяни почали стріляти. Мені стало дуже страшно. Не було води, світла й газу. Ракети летіли через село. Продукти привозили волонтери. Воду люди набирали у свердловинах. Коли не було обстрілів, воду у село завозили. 

Мені було складно залишати рідну домівку, але все ж таки треба було вивозити дітей. Я виїхала на машині. Чоловік залишився та сидів під обстрілами ще два місяці. Потім він також виїхав. 

Зараз мій чоловік працює, ми винаймаємо квартиру. Поки додому повертатись не думаємо, бо там все розбите. Зараз я чекаю на завершення війни. Намагаюсь радіти кожному дню.