Я нікуди не виїжджала за весь час війни. Десять місяців прожила в окупації. Обстріли були дуже потужними, тож я ночувала в погребі. До мене приходили сусіди, у підвалі було дванадцять осіб. Було дуже страшно. Продуктами допомагали один одному, бо магазини були закриті. Мій брат працював під обстрілами: збирав комбайном борошно, аби хоч якось приготувати хліб. 

Росіяни стріляли по домівках, страшно було вийти на вулицю. Вони коїли страшні вчинки. 

Ми чекали, коли село визволять ЗСУ. Коли це сталося,  дуже зраділи. Хочеться, аби настав мир, тоді я зможу зустрітися зі своїми рідними.