У перший день війни я була на роботі, а діти – вдома. Я дуже за них злякалась. Швидко побігла додому. Потім почались обстріли. У селі не було світла та води. Я з дітьми сиділа в підвалі. Місцева влада виїхала на евакуаційних автобусах, про які ніхто не знав, бо нікого з простих мешканців не повідомили. Продукти в село привозили волонтери.

У моєму будинку вилетіли вікна, тож я з дітьми виїхала.

Зараз я живу в Кривому Розі. Дуже хвилююсь за дітей, за їхнє майбутнє. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться, тоді планую повернутись додому. Радію, що ЗСУ потроху деокуповують територію.